Нарешті вчора отримав гроші (зняв з картки) і відразу ж, не гаючи ані хвилини, поїхав їх… розтринькувати. Але не в ресторацію, як комусь могло видатись, а до книгарні. Аж надто довго я «постився», отже, як з ланцюга зірвавсь…

Почну з найцікавішого (з того що придбано):

1) Книга з серії «Солдатъ» (Униформа. Вооружение. Организация) – «Гражданская война в России 1917-1922. Национальные армии»
Книга добре ілюстрована, багато світлин. Присвячена історії, одностроям та складу розмаїтих національних військових формувань, що виникли на теренах колишньої Російської імперії, відразу по революції 17 року. Чи не найбільша частина присвячена Українській армії (зокрема армії УНР, армії Української держави та УГА-УСС). Хоч автори – росіяни (А. Дерябін, Р. Паласіос-Фернандес ), книга досить виважена, жодної політики – виключно історія формування різних національних армій періоду т. зв. Громадянської війни (крім української представлені: латиська, естонська, грузинська, польська, чеські формування в російській Білій армії тощо). Серед консультантів авторів зазначено і Я. Тинченко (Київ). Колись (роки зо два тому) – мав книжку з тієї ж таки серії, але вона цілком була присвячена саме Українській армії. Автор – вищезгаданий Тинченко. Чудова книга. Професійно написана, також добре проілюстрована. Але, на жаль, свого часу подарував її п. О. Лазаревському, моєму знайомцю (до речі, не тільки цілковитому тезку, але і прямому нащадку нашого видатного історика) . «На жаль», в тому сенсі, що згодом ця книга цілком зникла з полиць книгарень в Пітері (наклад був не надто великим). І годі сподіватись на її перевидання, бо зараз українська тематика в Росії не дуже схвалюється (за винятком, звичайно, речей, що написані, так би мовити, «з правильних позицій»).

2) Невеличка книжка з серії «Азбука-классика» (м’яка обкладинка) «Проклятые поэты» (білінґвне видання, французько-російське, це приємно, хоч, насправді, для мене в тому жодного сенсу – французької не знаю, не зважаючи на те, що вивчав її свого часу в школі. Тут, взагалі, дивна річ – польська та англійська, яких я ні де не вивчав, - так-сяк мені зрозумілі, обома мовами навіть читаю, англійською, хоч і не дуже добре – можу навіть спілкуватись, а от французьку вивчав – і не знаю , якийсь загадковий феномен ). Серед поетів, репрезентованих в цій книзі: Поль Верлен, Шарль Кро, Трістан Корб’єр, Моріс Ролліна, Жан Рішпен, Жермен Нуво, Жюль Лафорґ і самозрозуміло, один з моїх улюбленців – Жан-Артюр Рембо . Найприємніше – переклад одного з найкращих майстрів перекладу – Михайла Яснова. Свого часу Аполлінер, в перекладах Яснова, став невід’ємною частиною мене, мого єства.

3) Віктор Єрофєєв «Мужчины». Книга складається з кількох есеїв, есеїстика Єрофєєва чимось близька до есеїстики Андруховича (одного з найкращих українських есеїстів). Треба зазначити – до сучасної російської літератури я ставлюсь з не надто великим зацікавленням. Але Віктор Єрофєєв (не плутайте з Венедиктом Єрофєєвим) – один з не багатьох винятків. Втім, його великої прози я майже не знаю (скажімо «Маленьку Віру» не читав). Але есеїст він просто чудовий (мені, наприклад, дуже подобається його «Хороший Сталін»). Книгу, що я її придбав вчора, відразу, щойно її відкрив, почав читати – не відірватись. До сьогодні вже майже третину книги прочитано. Заради Єрофєєва навіть відклав на невизначений час (втім, сподіваюсь – не так вже і на довго) Генрі Міллера, якого читав, та Holy Bible (яку читаю не так заради самого Святого Письма, як для підвищення рівня моєї англійської). Я у захваті (раджу і Вам почитати) – майже всі есеї чудові (з тих, яких вже встиг прочитати, звичайно), крім, мабуть, одного – про Маяковського (надто тенденційно написано – вважати Маяковського «наймертвішим з-поміж російських поетів ХХ ст.» - ну, не знаю, тоді я належу до клюбу «Мертвих поетів» ).

4) Книга про видатного французького філософа ХХ ст. – Мішеля Фуко. Шукав, насправді, щось з його творів, але їх не виявилось (нещодавно бачив на вуличному лотку, і не так вже й дорого, але, на жаль, на той момент грошей було обмаль, отже – не купив. Зараз лікті кусаю. А що поробиш). От і вирішив придбати хоча б книгу ПРО філософа, якщо ЙОГО КНИГ немає… леле…

5) Петро Чаадаєв «Философические письма» - давно про них мріяв. Свого часу ці листи стали справжньою бомбою, яка «висадила в повітря» цілу Російську імперію – більш безжальної й суворої критики імперії важко було й уявити. Листи ці були навіть заборонені.

6) Щоденник Михайла Кузміна. 1934 рік. Михайло Кузмін один з найулюбленіших моїх російських поетів і один з найвизначніших з-посеред літераторів т. зв. «Срібряного віку». Я вже маю його щоденники за 1905-08 роки. Цікавий як людський, так і історичний документ. Довго шукав в продажу його щоденники пізнішого часу. І на цей раз побачив. Там ще були його щоденники 1908-15 років, але, на жаль, мав спіймати облизня, бо книжка КОШТУВАЛА, а грошей вже було витрачено чимало. Сподіваюсь наступного разу книга ще буде присутньою на полицях книгарень…

7) Невеличка й простенька книжечка про Японію(ще одне моє зацікавлення), щось на зразок маленької енциклопедії. Гасла подані за алфавітом. Книгу побудовано за принципом: запитання – коротенька, але, бажано, змістовна відповідь. Ось приклади (переклад, самозрозуміло – мій): Чому японці кажуть в слухавку не «алло» а «мосі-мосі»? – Коли телефон увійшов в життя японців, вони, відповідаючи на дзвінок, казали «Ой, ой!» (щось на кшталт нашого: «Так! Слухаю!»), а той, хто телефонував, казав, в такому разі: «Гай, йо ґодзаймасу» («Маю справу»). Поступово ці слова заступила скоромовка: «Мосімасу, мосімасу» («Говорю, говорю»), яка, з плином часу, скоротилась до: «Мосі-мосі».

8) Біографія японського письменника Юкіо Місіми (або Мішіми, як дехто вимовляє його ім’я на дещо англіцизований манір). Автор Джон Натан.

9) «Письма вечного узника» - листи маркіза де Сада з різних в’язниць та божевільні (в яких він провів чи не більшість свого життя)

10) Бенджамін Гофф «Дэ Пятачка»

До цього списку, вже сьогодні (так, я, мабуть, не сповна розуму) додались:

11) «Цветочки Франциска Ассизского» (XIV ст.)
12) Літературні твори (сценарії, переважно не здійснених фільмів) Сергія Параджанова, зокрема й «Лебединое озеро. Зона» де відбився його сумний тюремний досвід.

Tags: книги